XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвитку
людства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підсумком попередньої
великої історичної епохи — Відродження, а з іншого — періодом, коли
окреслювались нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективи
розвитку людського суспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні,
культурні традиції й морально-етичні цінності, які заклали підвалини нової
європейської цивілізації. Пригадаємо основні риси епохи Відродження. Епоха
Відродження (Ренесанс) — це початок XIV — кінець XVI ст. Назва походить від
загальної тенденції митців цієї епохи до відродження засад тієї світської
гуманістичної культури, яка була створена в епоху античності. Митці епохи
Відродження висунули нову, гуманістичну (від лат. humanus — людяний)
систему світобачення. її центром було проголошено людину, в якій
вбачали найвищу цінність і головний сенс буття. На противагу митцям
середньовіччя, гуманісти реабілітували матеріально-почуттєву, фізичну природу
людини і відповідно пропагували її як предмет художнього зображення. В епоху Відродження
розпочався інтенсивний розвиток гуманістичної освіти і
книгодрукування, зародилися книжкова культура і традиції індивідуального
читання.